Chicago
Чикаго

2006, 2018

Січень 2006 року

Усім відомо, що Чикаго лежить на березі великого озера Мічиган. Але воно розташоване  також на річці під назвою Чикаго. Річка, безумовно, існувала до міста. Її назвали місцеві індіанці на честь дикої цибулі-порею, яка тут росла. Село, засноване в гирлі річки, отримало назву, правда, трохи змінену від початкової версії.

Чикаго перетворилося на друге за величиною місто Сполучених Штатів, хоча в цьому столітті його потіснив Лос-Анджелес. Воно відоме багатьма речами, але найцікавіше, що сталося там незадовго до моєї поїздки, також було пов’язане з рослиною. На березі річки було споруджено дві вежі-близнюки, які отримали прізвисько “кукурудзяних качанів” (Corncob Towers). Споруди круглі, а віконця в них схожі на дірки, які залишаються після виривання кукурудзяних зерен. Вежі мають шістдесят п’ять поверхів, перші двадцять з яких містять гараж зі спіральним під’їздом.

Режисери не могли втриматися від використання цієї архітектурної особливості цього для карколомного трюку: автомобіль у сцені автомобільної погоні їде по спіралі догори, але потім втрачає контроль і стрибає через одне з тих вікон кукурудзяних зерен униз у річку. Це було зроблено для бойовика-трилера і потім для реклами страхової компанії. Я не знаю, як такий трюк міг заспокоїти потенційних клієнтів, хоча рекламний ролик був дуже популярним. Я також не знаю, як знімався такий епізод. Сподіваємось, що водія в машині, яка падала з 60-метрової висоти, не було. Принаймні, коли спалили машину, на якій мене вбивали у моєму фільмі, каскадер виліз одразу після підпалу, і нічого не падало в річку.

У мій другий раз у Чикаго, у відрядженні, я зупинився в чотиризірковому готелі прямо через річку від тих кукурудзяних качанів, які я міг бачити зі свого вікна. (Мій перший раз був на рік раніше, лише одноденна поїздка туди й назад для співбесіди для роботи, на яку я не пішов.)

Як у Гейдельберзі, робота займала не весь час займала робота. Як і в Гейдельберзі, потенційний клієнт, цього разу IBM, запросив технічних спеціалістів на банкет, цього разу у знаменитому стейк-хаусі Smith & Wollensky, розташованому до речі в Марина-Сіті – офіційна назва Corncob Towers. Я не пам’ятаю того обіднього меню в S&W, але точно впевнений, що в переліку це не було німецького кролика.

Що стосується часу, не зайнятого роботою чи офіційними банкетами, то я використав його на блукання містом. Мічиган-авеню, відповідь Чикаго П’ятій авеню, була біля мого порогу. Північна частина Мічиган-авеню, розташована на північ від річки (яка тече із заходу на схід перед тим, як впасти в озеро), називається Чудовою Милею. Її південна частина (на південь від річки) є анклавом культури та давнішої архітектури. Мені уявлялося, що ці дві частини вулиці як Ян та Інь у китайській філософії.  Окрім цікавішої архітектури, Мічиган-авеню має ще одну перевагу перед П’ятою авеню: вулиця відокремлена від озера тільки вузькою смугою парку. Цей парк Міленіум, відкритий лише за два роки до мого приїзду, але, очевидно, надто пізно для великих урочистостей 2000 року, усе ще перебував у стадії будівництва. Головна туристична пам’ятка також була в стадії спорудження (воно завершилося лише в травні того року). Її офіційна назва була Cloud Gate (Хмара – ворота), але люди швидко почали називати її квасолею. Це була неабияка квасоля: 20 метрів завдовжки і 13 метрів заввишки. Центральна частина споруди утворювала 4-метрову арку, тому й називалася «воротами». Що стосується «хмари», то ця «квасоля», зроблена з неіржавної нержавіючої сталі,  була абсолютно гладкою, як дзеркало.

Тоді ще не можна було пройти через ворота, але вже працювала повна сила уяви. Існують вигнуті дзеркала на кшталт «кімнати сміху», де можна побачити своє кумедно спотворене обличчя. Величезна квасоля відображала і спотворювала весь світ, а в центрі перебував ти, глядач. Я пішов на північ до Чудової Милі. Мені хотілося піднятися на другий за висотою хмарочос у Чикаго. Це було ближче до озера, і краєвиди з вершини були кращі, ніж з найвищого хмарочоса. Я також хотів побачити будинок, де мій син жив два роки тому як запрошений викладач. Я ніколи не був у Чикаго, коли син жив там. Пізніше він переїхав до Вірджинії, щоб стати постійним викладачем. Мені дуже сподобалася його чиказька адреса – 333 East Ontario Street. Я знайшов цей будинок.

Червень 2018 року

Після показу на деяких фестивалях і навіть номінації на приз на одному з них (чи то в Лондоні, чи то в Лісабоні – не пам’ятаю, на якому) світова прем’єра фільму була запланована в Чикаго, також на фестивалі незалежних фільмів. Я вирішив поїхати, щоб пройтися або хоча б постояти на червоній доріжці. Це була зовсім інша частина Чикаго, спортивний і богемний Північний район навколо знаменитого бейсбольного стадіону Ріглі Філд. Цей стадіон має два сполучення з Бостоном. По-перше, він є другим найстарішим бейсбольним полем в Америці після Бостонського Фенуей Парку. По друге у місцевої команди «Чикаго Кабс» був найдовший період між чемпіонствами в американському спорті – 108 років. Нарешті її привела до перемоги та сама людина, Тео Епштейн, який кілька років тому здобув довгоочікувану перемогу для «Бостон Ред Сокс». Бостонська команда подолала під його керівництвом власну 76-річну чемпіонську посуху, яку називали «прокляттям» Бейба Рута.

У Північному районі не було хмарочосів, лише художні театри та кінотеатри, химерні ресторани та архітектура ар-деко. Богемія. Це також був мій перший раз, коли я зупинився в Airbnb, мережі орендних місць, якою керує онлайн аплікація. Зазвичай ви приходите і заходите в квартиру або кімнату без господаря і повинні відчинити двері згідно з інструкцією, наданою аплікацією. У цьому випадку ключ лежав у замкненій скриньці, прикутій до чавунної огорожі перед будинком. Я спробував відімкнути скриньку, але не міг зрозуміти, як це зробити. На щастя, я мав номер телефону господині, подзвонив їй (жінка була десь далеко) і під її керівництвом нарешті вдалося дістати бажаний ключ. 

Потім я поблукав навколо, насолоджуючись теплою червневою погодою. До прем’єри фільму залишалося ще кілька годин у чудовому старому кінотеатрі під назвою Music Box Theatre. Він був побудований, мабуть, сто років тому. В ньому демонструвалися не тільки фільми , але, як вказує назва, також музичні шоу. Головна зала була майже такою ж пишною, як в імперських оперних театрах. Кінофестиваль назвали «Cinepocalypse», щоб натякнути, що він призначений для фільмів жахів і бойовиків.

Повернувшись до своєї квартири, я перевдягнувся в ошатний одяг з іншого фільму, у якому я знімався – на червоній доріжці потрібно виглядати як найкраще – і пішов до кінотеатру, готовий насолоджуватися своєю зірковістю. Але я зробив серйозну помилку: чомусь неправильно запам’ятав точну годину початку вистави, хоча розклад мав. Я запізнився на  цілу годину. Фільм уже почався, і всі мої сцени, які були в першій половині, пройшли. На щастя, це ще не був кінець свята. Після закінчення сеансу присутнім акторам і знімальній групі вдалося вийти на сцену перед червоною оксамитовою завісою і навіть сказати кілька слів захопленій публіці. Потім нас чекав червоний  килим, не стільки для прогулянки, скільки для того, щоб постояти на ньому і сфотографуватися. Моя «племінниця» була там, але не моя «онука». Була теж ще одна «наречена» «Синьої Бороди», яку я не зустрічав на зйомках, тому що ми грали в різних частинах фільму. Вона зіграла привид попередньої вбитої нареченої власника замку. (Сам «злий барон» не відвідав церемонію. Він, очевидно, був надто зайнятий, намагаючись заробити гроші на свій наступний проєкт у Голлівуді.) Та «наречена», родом із Джезказгану в Казахстані, також працювала моделлю. Вона оселилася в Індіані, але в Чикаго жила її подруга родом із Сум, яка прийшла на прем’єру. Ця знімальна група охопила широку географію!

Наступного дня я повернувся до Бостона, але на цьому кінопригоди не закінчилися. Через рік після того голландський співпродюсер «Російської нареченої» опублікував у кіногрупі повідомлення, що фільм дубльовано російською мовою. Крім того, його показували в мультиплексах Москви та Санкт-Петербурга. Я міг переглянути розклад вистав і ціни на квитки в Інтернеті. Сюрреалістичними сприймалися короткі виклади сюжету та список акторів, де моє ім’я стояло першим! Проте найбільше враження справило чути себе дубльованим російською. Але ця подорож фільму у Росію була для мене віртуальною і, мабуть, останньою в ту богом забуту країну.